Померти можна по-різному. Ні, мова не про вибір між хворобою, отрутою, катастрофою чи банальною смертю від старості.

Мова зовсім про інше.

Про те, хто помре.

І тут є вибір…

Якщо – а так трапляється щоразу – вас ігнорують, вас не приймають, вас не визнають, то у вас, вірніше, у кожного з нас, з’являється, хоча ні, нам підсовують “прекрасну нагоду” відмовитися від себе, свого бажання, завмерти і сяк-так пробратися як зручне, відповідне вимогам і очікуванням трупа в “райський” світ визнання. Тоді ми отримаємо більш-менш бажані печінки за зразкову трупну поведінку. Правда, потім доведеться розплачуватися – внутрішньою порожнечею, нудьгою, хворобами, але, як співається в пісні Галича про безсоння і риса “так це, зрозумій, потім”.

Є, щоправда, другий варіант смерті. Набагато складніший і складніший. Можна дозволити померти своєму “я”, тому і без того мертвому залишку, завдання якого за будь-яку ціну вписати нас у прокрустове ложе сім’ї, соціуму, релігії, ідеології тощо. Відмовитись від очікування визнання, щоб виникло бажання власного буття. Гранично унікального, ні на що не схожого, і тому справді живого. Гранично самотнього і тому здатного контактувати з іншими живими душами.

Яку зі смертей виберете, ви, читачу?